суботу, 14 липня 2012 р.

Усім доброго дня!
Вирішив вести цей блог, щоб знайомити ширше коло людей із тим, що таке партесна музика, для обміну думками з колегами-музикантами та дослідниками, для об'єднання зацікавлених людей з метою виконання партесних творів.

Досить повну загальну інформацію можна знайти у статті "Партесний спів" з Вікіпедії (з 7.01.2012 у моїй редакції). У даній публікації викладу лише деякі факти, а також міркування, що не могли увійти до енциклопедичної статті.

Партесна музика - найвище досягнення професійної музики українського Бароко. Період існування партесного стилю - від межі 16-17 століть до середини 18 століття. Оскільки центром професійної музики у цей період в Україні залишалася Церква, більшість партесних творів пов'язані із церковним богослужінням.

Жанрова диференціація партесних творів можлива різна. Основний поділ такий:  богослужбові жанри (служби Божі, богослужбові канони та ін.), а також окремі самостійні концерти.

Партесний спів у православному богослужінні прийшов  на зміну монодії (хоча повністю її не витіснив). Прямим наступником барокового партесного концерта став класицистичний хоровий концерт (у творчості М.Березовського, А.Веделя, Д.Бортнянського та ін.).  Найяскравішим явищем напівпрофесійної музичної творчості, що існувало паралельно із партесною музикою, був кант.

Чим же принципово відрізняється партесна музика від монодії та хорових творів класицизму? З монодією все досить чітко: одноголосся, теоцентрична естетика Середньовіччя на противагу багатоголоссю та антропоцентричній естетиці Нового часу. Межа між партесною музикою Бароко і хоровою музикою Класицизму не настільки чітка. Партесний стиль допускав досить різні варіанти багатоголосого складу - відомо про твори на три, чотири, п'ять, шість, вісім, дев'ять, дванадцять голосів-партій (іноді кількість голосів досягала 48). Найтиповішим складом можна вважати 8-голосся.

Визначальною особливістю партесної музики, на відміну від хорової, є її ансамблевий характер. Відомо, що ансамблі, які виконували партесні твори у великих храмах, налічували 8-12 співців, отже, у восьмиголосому або дванадцятиголосому творі на виконання кожної партії припадало лише по одному хористу, а у 4-голосих по двоє (у маленьких провінційних храмах, очевидно, також по одному). Слід також звернути увагу на те, що партії верхніх голосів (дисканти та альти) призначені не для жіночих, а для дитячих голосів. Тому слід з прикрістю визнати, що партесні твори ми досі не можемо почути хоч приблизно такими, якими вони звучали у 17-18 століттях, оскільки всі відомі виконання здійснюються із залученням жіночих голосів.

Слід звернути окрему увагу на особливості запису партесних творів. Кожна партія з твору записувалася до окремої книжечки (звідси - "партесний"), іще одна назва цих книжечок - поголосники. Партитурні записи відомі лише завдяки "Граматиці мусікійській" М.Дилецького. Саме записаними в таких книжечках партесні твори дійшли до нашого часу. Записані вони київською квадратною нотацією.

Нині в Україні відома лише київська колекція партесних творів (зібрання Софійського собору, Києво-Печерської Лаври і нещодавно віднайдене зібрання Михайлівського Золотоверхого монастиря), окремі зразки зберігаються у Львові (загалом, Львівська колекція, на жаль, зникла у першій половині ХХ століття, де вона знаходиться і чи збереглася взагалі не відомо, проте існує повний список творів, які там зберігалися). Є також два сербські комплекти поголосників, що походять із України, але зберігаються в бібліотеці "Матице Српска" в місті Нові Сад (Сербія).
Решта відомих рукописів - в Росії (найбільше зібрання знаходиться в ДІМ у Москві; імовірно, в тому зібранні значна кількість творів походять з України).

Для виконання нині партесні твори потребують розшифровки - запису їх сучасною нотацією у вигляді партитури. Однією з проблем є втрата окремих поголосників. Проте для  деяких творів, що існують у різних списках, вдається знайти втрачену партію в іншому комплекті поголосників.

Ще однією проблемою є анонімність більшості партесних творів. Відомі імена лише деяких композиторів. Серед них в Україні працювали М.Дилецький, І.Домарацький, С.Пекалицький, Г.Левицький; з творчої спадщини інших композиторів відомі лише одиничні твори. Серед цих авторів - Грицько, Дума та ін. Імена деяких інших композиторів (Шаваровський, Завадовський, Бешевський, Челушин, Гавалевич та ін.) хоч і відомі, але їхні твори не збереглися або збереглися серед анонімних (ці імена знаємо переважно завдяки списку львівських партесів).

Серед досліджень партесної музики слід назвати публікації О.Я.Шреєр-Ткаченко, фундаментальні праці Н.О.Герасимової-Персидської, дослідження В.Протопопова, О.Шуміліної, І.Герасимової, Є.Ігнатенко та ін.

На завершення кілька слів про мої дослідження. Зараз займаюся розшифровкою окремих творів київської колекції. Але основний напрям дослідження - розробка методу визначення авторства анонімних партесних творів. Докладніше - у наступних публікаціях.

2 коментарі: