неділя, 22 липня 2012 р.

Продовжуючи тему "Партесні рукописи і українська мова"

У зв'язку з останніми подіями в Україні у різних соціальних мережах знову почали з'являтися твердження про "малороссийское наречие" та "польський діалект" щодо української мови. І хоча все це давно спростоване авторитетними науковцями, знову повертаємося до цієї теми. Як відомо, навіть прості істини потребують, щоб їх повторювали.

Твердження: українська мова є цілком самостійною вже дуже давно і досить далека як від російської, так і від польської.
Один із доказів цього твердження, яке не викликає сумніву, але потребує, щоб його повторювали, я сам нещодавно тримав у руках. Цей доказ - один із партесних рукописів. Заголовок одного твору у ньому написано латиницею (текст під нотами - кирилицею). І от слово "голос" у цьому заголовку затранскрибовано як "Holos". Так, саме з глухим українським "г"! Для порівняння, якби транскрибували російську вимову, було би "Golos", а польською - "Głos". Ось вам свідчення 1) що польська і російська фонетикою ближчі між собою, ніж українська до якоїсь із них і 2) це добре видно як мінімум із пам'яток 17 століття!

Партесні рукописи й українська мова

Рукописи партесних творів київської колекції, а також вцілілі львівські партесні аркуші є дуже цікавим матеріалом для дослідження історії української мови. З мовознавчої точки зору ці рукописи досі, на жаль, не досліджені. Тож поділюся лише деякими власними спостереженнями, які є фрагментарними, але досить цікавими.

Переважна більшість відомих нині партесних творів створювалася на канонічні тексти церковнослов'янською мовою. Але в 17 і на початку 18 століття староукраїнська мова вже суттєво відрізнялася від церковнослов'янської і церковнослов'янські тексти ставали все менш зрозумілими широкому колу слухачів.
І.Огієнко писав про мовну ситуацію 17 століття в Україні: "Церковнослов'янська мова вже настільки трудна, вже так мало її розуміють, що й сама церква українська стає немилою для її власних синів"; в цей же час з'являються словники з тлумаченням церковнослов'янських слів "простою мовою".
У рукописах партесних творів церковнослов'янські тексти частково модифікуються, їхня фонетика часом наближається до розмовної мови, а правописні норми часто переймають тенденції правопису староукраїнської мови того часу (наприклад, для позначення звука [i] нарівні вживаються літери "і", "и", зрідка "ы" та "ї"; для позначення звука [и] - як "ы", так і "и"; літара "ѣ", що в українській традиції вимовляється як "і", на письмі уже зрідка замінюється на "і"). Ці та багато інших спостережень дозволяє зробити специфіка саме партесних рукописів, адже один той самий текст проспівується у партесному творі різними голосами (відповідно, він окремо записується у партії кожного голосу). Один і той же переписувач, переписуючи той самий текст, у різних партіях може написати його по-різному - десь правильно і відповідно до церковнослов'янського правопису, а десь пише так, як він вимовлявся у його час, а не так, як мусив писатися за традицією.

Не менш цікавими є заголовки партесних творів, а також примітки на полях. Вони найчастіше писалися саме староукраїнською мовою. Тут можна знайти, наприклад, типово українські форми закінчень присвійних прикметників ("Служба Божа Грицькова").

Це далеко не все, що можна сказати про мовні особливості партесних рукописів. Вони ще чекають кваліфікованого мовознавчого дослідження. А поки такого немає, я буду і надалі знайомити читачів блогу з цікавими спостереженнями в цьому напрямку.

пʼятниця, 20 липня 2012 р.


Цього разу пропоную всім, хто не має змоги безпосередньо доторкнутися до партесних рукописів, два цікаві зображення.


Це фотографії буквиць (тобто, промальованих початкових літер) "З" та "И" із рукопису 122/118 зібрання Софійського собору. Якщо точніше, із рукописів концертів "Зрящі Т" распинаема, Христе" та "Во всю землю" Аноніма І (інформацію про ці концерти, а також аудіо можна знайти у попередніх записах блогу).

До того ж, якщо вірне припущення, що нотний запис цих концертів - автограф, то ці буквиці намальовані рукою самого автора - Аноніма І.

середа, 18 липня 2012 р.


Як і обіцяв, пропоную послухати концерт "Во всю землю" Аноніма І (з рукопису 122/118 зібрання Софійського собору, текст стихири 3-го гласу вечора напередодні четверга). Запис зроблений так само, як і попередній (див. попередню публікацію в блозі):

 
Концерт цікавий тим, що тут використано чимало поліфонічних прийомів, є різноманітні ансамблі, а основна - початкова - тема повторюється протягом твору тричі, кожного разу у більш високому регістрі й у більш світлих тембрах голосів (спочатку у баса і двох тенорів, потім у баса і двох альтів, згодом у тенора і двох дишкантів). Ансамблеві розділи, де проводиться ця тема, перемежовуються більш урочистими розділами tutti.

понеділок, 16 липня 2012 р.

Нещодавно я розшифрував два дуже цікаві концерти на вісім голосів з рукопису за шифром 122/118 С (зібрання Софійського собору). Обидва твори записані одним і тим же почерком, і цей почерк навряд чи належав переписувачеві (він відрізняється від усіх інших почерків у комплекті 122/118, крім того, у нотному тексті відсутні помилки, що також є непрямим доказом того, що це автограф, а не копія).

Після розшифровки вдалося помітити високий ступінь використання остинатних поліфонічних прийомів - нескінченних канонів, техніки Stimmtausch та поліостинато. Загалом, обидва твори навіть на перший погляд стилістично досить близькі. Отже, можна припустити, що вони належать перу одного автора.

Використовуючи власний метод  статистичного аналізу спорідненості стилю восьмиголосих партесних творів мені вдалося підтвердити гіпотезу про те, що ці два твори належать одному авторові (пропоную називати його Анонімом І).

Цікава деталь - концерти записані на тих же аркушах, на яких занотований один із творів І.Домарацького (як вважається, автограф). Отже, даний нотний запис здійснено після Домарацького. Якщо це справді автограф (тобто, ноти обох концертів написані рукою автора), можна припустити, що  його автор був сучасником І.Домарацького (перша половина 18 ст).

Пропоную послухати один зі згаданих двох творів - богородичну "Зрящі Т" распинаема, Христе" (дониконівський текст богородичної 6-го гласу вечора напередодні п'ятниці). На жаль, цей твір століттями не виконувався, тому зараз є лише електронний варіант його звучання (запис стереофонічний, оскільки твір розрахований на антифонне виконання):



У наступних публікаціях слухайте ще один виявлений твір Аноніма І - "Во всю землю".

неділя, 15 липня 2012 р.

Ось так виглядали виконавці партесних творів у першій половині 18 століття. Картинка - заставка до одного з поголосників за шифром 121/117С із київської колекції (зібрання Софійського собору), намальована пером від руки. Рукопис першої половини 18 ст. Це ще й цікавий зразок тогочасного гумору: найменшенький співак на картинці - хлопчик у латаній сорочечці - на спині має напис: "басил", тобто, бас - найнижчий співочий голос. А хлопчику ж на вигляд всього 8 років))))
До Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського повернули інципітний каталог партесних творів київської рукописної колекції, складений Н.О.Герасимовою-Персидською як додаток до її докторської дисертації. Тепер всі бажаючі знову можуть ним скористатися!

субота, 14 липня 2012 р.

Усім доброго дня!
Вирішив вести цей блог, щоб знайомити ширше коло людей із тим, що таке партесна музика, для обміну думками з колегами-музикантами та дослідниками, для об'єднання зацікавлених людей з метою виконання партесних творів.

Досить повну загальну інформацію можна знайти у статті "Партесний спів" з Вікіпедії (з 7.01.2012 у моїй редакції). У даній публікації викладу лише деякі факти, а також міркування, що не могли увійти до енциклопедичної статті.

Партесна музика - найвище досягнення професійної музики українського Бароко. Період існування партесного стилю - від межі 16-17 століть до середини 18 століття. Оскільки центром професійної музики у цей період в Україні залишалася Церква, більшість партесних творів пов'язані із церковним богослужінням.

Жанрова диференціація партесних творів можлива різна. Основний поділ такий:  богослужбові жанри (служби Божі, богослужбові канони та ін.), а також окремі самостійні концерти.

Партесний спів у православному богослужінні прийшов  на зміну монодії (хоча повністю її не витіснив). Прямим наступником барокового партесного концерта став класицистичний хоровий концерт (у творчості М.Березовського, А.Веделя, Д.Бортнянського та ін.).  Найяскравішим явищем напівпрофесійної музичної творчості, що існувало паралельно із партесною музикою, був кант.

Чим же принципово відрізняється партесна музика від монодії та хорових творів класицизму? З монодією все досить чітко: одноголосся, теоцентрична естетика Середньовіччя на противагу багатоголоссю та антропоцентричній естетиці Нового часу. Межа між партесною музикою Бароко і хоровою музикою Класицизму не настільки чітка. Партесний стиль допускав досить різні варіанти багатоголосого складу - відомо про твори на три, чотири, п'ять, шість, вісім, дев'ять, дванадцять голосів-партій (іноді кількість голосів досягала 48). Найтиповішим складом можна вважати 8-голосся.

Визначальною особливістю партесної музики, на відміну від хорової, є її ансамблевий характер. Відомо, що ансамблі, які виконували партесні твори у великих храмах, налічували 8-12 співців, отже, у восьмиголосому або дванадцятиголосому творі на виконання кожної партії припадало лише по одному хористу, а у 4-голосих по двоє (у маленьких провінційних храмах, очевидно, також по одному). Слід також звернути увагу на те, що партії верхніх голосів (дисканти та альти) призначені не для жіночих, а для дитячих голосів. Тому слід з прикрістю визнати, що партесні твори ми досі не можемо почути хоч приблизно такими, якими вони звучали у 17-18 століттях, оскільки всі відомі виконання здійснюються із залученням жіночих голосів.

Слід звернути окрему увагу на особливості запису партесних творів. Кожна партія з твору записувалася до окремої книжечки (звідси - "партесний"), іще одна назва цих книжечок - поголосники. Партитурні записи відомі лише завдяки "Граматиці мусікійській" М.Дилецького. Саме записаними в таких книжечках партесні твори дійшли до нашого часу. Записані вони київською квадратною нотацією.

Нині в Україні відома лише київська колекція партесних творів (зібрання Софійського собору, Києво-Печерської Лаври і нещодавно віднайдене зібрання Михайлівського Золотоверхого монастиря), окремі зразки зберігаються у Львові (загалом, Львівська колекція, на жаль, зникла у першій половині ХХ століття, де вона знаходиться і чи збереглася взагалі не відомо, проте існує повний список творів, які там зберігалися). Є також два сербські комплекти поголосників, що походять із України, але зберігаються в бібліотеці "Матице Српска" в місті Нові Сад (Сербія).
Решта відомих рукописів - в Росії (найбільше зібрання знаходиться в ДІМ у Москві; імовірно, в тому зібранні значна кількість творів походять з України).

Для виконання нині партесні твори потребують розшифровки - запису їх сучасною нотацією у вигляді партитури. Однією з проблем є втрата окремих поголосників. Проте для  деяких творів, що існують у різних списках, вдається знайти втрачену партію в іншому комплекті поголосників.

Ще однією проблемою є анонімність більшості партесних творів. Відомі імена лише деяких композиторів. Серед них в Україні працювали М.Дилецький, І.Домарацький, С.Пекалицький, Г.Левицький; з творчої спадщини інших композиторів відомі лише одиничні твори. Серед цих авторів - Грицько, Дума та ін. Імена деяких інших композиторів (Шаваровський, Завадовський, Бешевський, Челушин, Гавалевич та ін.) хоч і відомі, але їхні твори не збереглися або збереглися серед анонімних (ці імена знаємо переважно завдяки списку львівських партесів).

Серед досліджень партесної музики слід назвати публікації О.Я.Шреєр-Ткаченко, фундаментальні праці Н.О.Герасимової-Персидської, дослідження В.Протопопова, О.Шуміліної, І.Герасимової, Є.Ігнатенко та ін.

На завершення кілька слів про мої дослідження. Зараз займаюся розшифровкою окремих творів київської колекції. Але основний напрям дослідження - розробка методу визначення авторства анонімних партесних творів. Докладніше - у наступних публікаціях.