вівторок, 16 жовтня 2012 р.

Проблема жанрової класифікації партесної музики

Констатуємо факт - така проблема є. Мій допис покликаний лише окреслити проблему, її вирішення – справа майбутнього.

Існує кілька класифікацій:

І. За виконавським складом (3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 12 і більше голосів; із перелічених – в науковому обігу відсутні 7, 9 та 11-голосі партесні твори). Існує тенденція поділу всіх зазначених варіантів на:
   1) твори з кількістю голосів до 6;
   2) з кількістю голосів понад 8.
У кожній із цих груп можливий також поділ:
  1а) 3-4 голоси;
  1б) 5-6 голосів;
  2а) 8-12 голосів;
2б) більше 12 голосів.


ІІ. За конструктивними ознаками побудови багатоголосся (постійне - змінне). Така класифікація широко використовується, зокрема, російськими дослідниками. Для виявлених українських пам’яток партесної музики вона не актуальна, оскільки зразки «постійного багатоголосся» серед українських партесів не знайдені: в усіх виявлених українських партесах використовуються принципи «концертування» (змагання окремих груп вокального ансамблю), тобто це – «змінне багатоголосся».


ІІІ. За текстом – духовні та світські. Більш детальна класифікація духовних у системі богослужбових жанрів («Служба Божа», «Канон», «Стихира», «Тропар» та ін.). Також поділ за текстами на прозові та віршовані. Ця класифікація є зовнішньою (за позамузичними ознаками), але вона одна із найбільш поширених. Приналежність твору до того чи іншого богослужбового жанру визначає умови виконання партесів, а також форму і композицію творів.

IV. За переважаючим афектом: віватно-панегіричні (прославні) та лірико-драматичні (покаянні). Класифікація за цією ознакою є найменш однозначною і найбільш суперечливою. Такій класифікації не завжди піддаються великі твори з різноафектними частинами (служби Божі, канони…). Крім того, характер партесного твору безпосередньо пов’язується з текстом, тому ця класифікація здебільшого може бути замінена більш докладною текстовою класифікацією.

 ***
Зараз найчастіше застосовується спосіб класифікації, запропонований Н.О. Герасимовою-Персидською для партесів змінного багатоголосся із долученням «постійного багатоголосся» як окремої одиниці у класифікації. Т.ч. поєднано 1-ий та 2-ий із описаних вище типів класифікації. Утворюється три групи творів:
-  партесні концерти (на 8 і більше голосів, змінне багатоголосся);
- партесні мотети (на 6 і менше голосів, на практиці застосовується до 5-ти та 6-голосся);
- постійне багатоголосся (переважно гармонізації знаменних наспівів, 3-4 голоси).

Ця класифікація спирається на наявні у науковому обігу пам’ятках у момент її формування і доповнена «постійним багатоголоссям» (зрозуміло, що зразки «постійного багатоголосся» не можуть бути віднесені до «мотетів», хоча початково весь поділ базувався саме на розрізненні за типом виконавського складу – до шести голосів і більше восьми).

Водночас, певною проблемою є класифікація 3-4-голосся концертного типу (чи відносити їх до «мотетів»?), класифікація великих творів на зразок служби Божої та канона – чи називати їх «концертами» (зрозуміло, у випадку, якщо тип багатоголосся змінний)? Проблемним також є описовий характер класифікації у системі богослужбових жанрів (такі великі жанри як служба чи канон ставляться на один класифікаційний рівень із тропарями і т.п.).

….До слова, існують також позажанрові класифікації: 

А. За часом створення (часто перегукується із текстовою класифікацією: партесні твори на никонівські та дониконівські тексти).
Б. За авторством: анонімні та авторські (найбільш мобільна класифікація).
В. За країною: українські, російські. Ця класифікація потребує більш докладного наукового обґрунтування у майбутньому.

 Якщо у Вас виникли думки з приводу публікації або Ви маєте альтернативну точку зору - прошу писати в коментарях.