Констатуємо факт - така
проблема є. Мій допис покликаний лише окреслити проблему, її вирішення – справа
майбутнього.
Існує кілька
класифікацій:
І. За виконавським складом (3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 12 і більше голосів; із перелічених – в науковому обігу відсутні 7, 9 та 11-голосі партесні твори). Існує тенденція поділу всіх зазначених варіантів на:
1) твори з кількістю голосів до 6;
2) з
кількістю голосів понад 8.
У кожній із цих груп можливий
також поділ:
1а) 3-4 голоси;
1б) 5-6 голосів;
2а) 8-12 голосів;
2б)
більше 12 голосів.
ІІ. За конструктивними
ознаками побудови багатоголосся (постійне - змінне). Така класифікація широко
використовується, зокрема, російськими дослідниками. Для виявлених українських
пам’яток партесної музики вона не актуальна, оскільки зразки «постійного
багатоголосся» серед українських партесів не знайдені: в усіх виявлених
українських партесах використовуються принципи «концертування» (змагання
окремих груп вокального ансамблю), тобто це – «змінне багатоголосся».
ІІІ. За текстом – духовні та
світські. Більш детальна класифікація духовних у системі богослужбових жанрів («Служба
Божа», «Канон», «Стихира», «Тропар» та ін.). Також поділ за текстами на прозові
та віршовані. Ця класифікація є зовнішньою (за позамузичними ознаками), але вона одна із найбільш поширених. Приналежність твору до того
чи іншого богослужбового жанру визначає умови виконання партесів, а також форму і
композицію творів.
IV. За переважаючим афектом:
віватно-панегіричні (прославні) та лірико-драматичні (покаянні). Класифікація
за цією ознакою є найменш однозначною і найбільш суперечливою. Такій
класифікації не завжди піддаються великі твори з різноафектними частинами
(служби Божі, канони…). Крім того, характер партесного твору безпосередньо пов’язується
з текстом, тому ця класифікація здебільшого може бути замінена більш докладною
текстовою класифікацією.
***
Зараз найчастіше застосовується спосіб класифікації, запропонований
Н.О. Герасимовою-Персидською для партесів змінного багатоголосся із
долученням «постійного багатоголосся» як окремої одиниці у класифікації. Т.ч.
поєднано 1-ий та 2-ий із описаних вище типів класифікації. Утворюється три
групи творів:
- партесні
концерти (на 8 і більше голосів, змінне багатоголосся);
- партесні
мотети (на 6 і менше голосів, на практиці застосовується до 5-ти та 6-голосся);
- постійне
багатоголосся (переважно гармонізації знаменних наспівів, 3-4 голоси).
Ця класифікація спирається на наявні у науковому обігу пам’ятках у момент її формування і
доповнена «постійним багатоголоссям» (зрозуміло, що зразки «постійного
багатоголосся» не можуть бути віднесені до «мотетів», хоча початково весь поділ
базувався саме на розрізненні за типом виконавського складу – до шести голосів
і більше восьми).
Водночас, певною проблемою є
класифікація 3-4-голосся концертного типу (чи відносити їх до «мотетів»?),
класифікація великих творів на зразок служби Божої та канона – чи називати їх «концертами»
(зрозуміло, у випадку, якщо тип багатоголосся змінний)? Проблемним також є
описовий характер класифікації у системі богослужбових жанрів (такі великі
жанри як служба чи канон ставляться на один класифікаційний рівень із тропарями і т.п.).
….До слова, існують також
позажанрові класифікації:
А. За часом створення (часто
перегукується із текстовою класифікацією: партесні твори на никонівські та
дониконівські тексти).
Б. За авторством: анонімні та
авторські (найбільш мобільна класифікація).
В. За країною: українські,
російські. Ця класифікація потребує більш докладного наукового обґрунтування у
майбутньому.