Новий шрифт для набору партесів київською квадратною нотацією

Після тривалої перерви маю нарешті можливість знову вітати шановних читачів мого блогу і пропоную новий допис.

Так сталося, що цієї весни між іспитами та іншими справами я присвятив досить багато часу створенню нового шрифту – шрифту для набору нот київською квадратною нотацією, близького до історично достовірної каліграфії українських рукописів 17-18 ст., зокрема, і партесних.

Поштовхом для створення такого шрифту стало ознайомлення із російською розробкою – шрифтом «топорики», який можна знайти в мережі. Шрифт цей, як виявилося, досить бідний і придатний лише для набору монодії. За основу того шрифту взято правопис пізніх російських рукописів (цей правопис і називався «топорики»). Там всього півтора-два десятки символів (кожна нота на іншій висоті – окремий символ), а це не дозволяє набирати багато з тих знаків, які можуть бути потрібні навіть для запису монодії, не кажучи вже про партесні твори. Іще один мінус, - це перебільшення «квадратності» голівок нот.

Поясню, чому ця «квадратність» має принципове значення. Зараз у певних російських колах звичним і політкоректним стало твердження, що київська лінійна (квадратна) нотація – це шкідливе для православ’я запозичення із Заходу, так само як, до речі, і партесна музика. Не буду розписуватися за середньовічну Росію, але маю певність, що для України й української музики перехід до нового типу нотації був корисним, оскільки дозволяв швидко розучувати нові твори (а отже, і створювати такі у великій кількості), а відтак здійснити в музиці перехід від естетики Середньовіччя до естетики Нового часу. Крім того, київська лінійна нотація завдяки чіткому й однозначному відображенню часової організації музики дала змогу записувати багатоголосся, чого не дозволяла робити використовувана до цього знаменна (крюкова) нотація. Називати київську нотацію запозиченою також не зовсім коректно. Росія справді запозичила цей тип нотації з України в уже готовому вигляді. А от ми запозичили на Заході лише ідею розміщення нот на лінійках і використання окремих нот різної тривалості, все інше (каліграфія і значна частина знаків нотного письма) генетично пов’язане із українським православним середовищем.

Варто відзначити: українські дослідники (зокрема, Ол.Ю.Шевчук та ін.) довели, що початково українська лінійна нотація не була «квадратною» - голівки нот були більше схожими на «рисочки» і «картоплини», ніж на квадрати або ромби (у західній мензуральній нотації до кінця 16 ст., коли і сформувалася київська нотація, переважали ноти квадратної та ромбічної форми). «Квадратною» ця нотація стала пізніше. Інший приклад: ключ «до». У київській нотації він взятий не з латинської традиції (там форма його написання є трансформацією літери «С» латинського алфавіту, яка  відповідає звукові «до»): у нас відповідний ключ утворений із грецької літери «тау» (яка також позначала звук «до»), це добре видно у ранніх рукописних зразках.

Зважаючи на вище викладені міркування, було вирішено зробити власний шрифт, який би дозволяв набирати і партесну музику, і монодію. За основу свого шрифта я взяв набагато вишуканіший за «топорики» правопис українських рукописних пам’яток партесної музики. Закрема, правопис львівських аркушів першої половини 17 ст., київських рукописів кінця 17 і першої половини 18  ст., а також звірявся із каліграфією українських партесних поголосників, що зберігаються у Сербії, та з правописом деяких ірмологіонів, які можна переглянути в інф. базі «Ірмос», створеній Ю. П. Ясіновським.

Основним завданням було знайти такі форми нот, пауз та усіх інших знаків, які однаковою мірою були би подібні до різних почерків, тобто, зробити своєрідний уніфікований варіант, який би ввібрав типове і залишив поза увагою випадкове й індивідуальне в різних почерках різного часу. За кількістю знаків шрифт  вийшов досить об’ємним (близько 400 знаків) – переважно за рахунок необхідності передбачити велику кількість варіантів ребер (в’язок) для вісімок та шістнадцяток. Щодо деяких елементів, які у різний час і у різних почерках суттєво відрізняються (наприклад, прикінцеві розчерки, що свідчать про завершення твору або його частини), то було вирішено за взірець брати найбільш прості їх варіанти.

Насамкінець хочу показати той результат, якого вдалося досягти. Пропоную фрагмент із львівських партесних аркушів першої половини 17 ст. Поряд можна побачити оригінальний вигляд рукопису і нотний текст, набраний за допомогою розробленого шрифта:

Сподіваюся, що ця моя праця у майбутньому матиме практичне застосування у навчанні та при виданні партесних творів.

Ближчим часом чекайте на нові публікації: «Як прочитати київську квадратну нотацію і розшифрувати партесний твір», а також «Нещодавно розшифровані концерти Івана Домарацького».