Продовжуючи тему "Партесні рукописи і українська мова"

У зв'язку з останніми подіями в Україні у різних соціальних мережах знову почали з'являтися твердження про "малороссийское наречие" та "польський діалект" щодо української мови. І хоча все це давно спростоване авторитетними науковцями, знову повертаємося до цієї теми. Як відомо, навіть прості істини потребують, щоб їх повторювали.

Твердження: українська мова є цілком самостійною вже дуже давно і досить далека як від російської, так і від польської.
Один із доказів цього твердження, яке не викликає сумніву, але потребує, щоб його повторювали, я сам нещодавно тримав у руках. Цей доказ - один із партесних рукописів. Заголовок одного твору у ньому написано латиницею (текст під нотами - кирилицею). І от слово "голос" у цьому заголовку затранскрибовано як "Holos". Так, саме з глухим українським "г"! Для порівняння, якби транскрибували російську вимову, було би "Golos", а польською - "Głos". Ось вам свідчення 1) що польська і російська фонетикою ближчі між собою, ніж українська до якоїсь із них і 2) це добре видно як мінімум із пам'яток 17 століття!

Партесні рукописи й українська мова

Рукописи партесних творів київської колекції, а також вцілілі львівські партесні аркуші є дуже цікавим матеріалом для дослідження історії української мови. З мовознавчої точки зору ці рукописи досі, на жаль, не досліджені. Тож поділюся лише деякими власними спостереженнями, які є фрагментарними, але досить цікавими.

Переважна більшість відомих нині партесних творів створювалася на канонічні тексти церковнослов'янською мовою. Але в 17 і на початку 18 століття староукраїнська мова вже суттєво відрізнялася від церковнослов'янської і церковнослов'янські тексти ставали все менш зрозумілими широкому колу слухачів.

І.Огієнко писав про мовну ситуацію 17 століття в Україні: "Церковнослов'янська мова вже настільки трудна, вже так мало її розуміють, що й сама церква українська стає немилою для її власних синів"; в цей же час з'являються словники з тлумаченням церковнослов'янських слів "простою мовою".

У рукописах партесних творів церковнослов'янські тексти частково модифікуються, їхня фонетика часом наближається до розмовної мови, а правописні норми часто переймають тенденції правопису староукраїнської мови того часу (наприклад, для позначення звука [i] нарівні вживаються літери "і", "и", зрідка "ы" та "ї"; для позначення звука [и] - як "ы", так і "и"; літара "ѣ", що в українській традиції вимовляється як "і", на письмі уже зрідка замінюється на "і"). Ці та багато інших спостережень дозволяє зробити специфіка саме партесних рукописів, адже один той самий текст проспівується у партесному творі різними голосами (відповідно, він окремо записується у партії кожного голосу). Один і той же переписувач, переписуючи той самий текст, у різних партіях може написати його по-різному - десь правильно і відповідно до церковнослов'янського правопису, а десь пише так, як він вимовлявся у його час, а не так, як мусив писатися за традицією.

Не менш цікавими є заголовки партесних творів, а також примітки на полях. Вони найчастіше писалися саме староукраїнською мовою. Тут можна знайти, наприклад, типово українські форми закінчень присвійних прикметників ("Служба Божа Грицькова").

Це далеко не все, що можна сказати про мовні особливості партесних рукописів. Вони ще чекають кваліфікованого мовознавчого дослідження. А поки такого немає, я буду і надалі знайомити читачів блогу з цікавими спостереженнями в цьому напрямку.